Черговий “Валдай” пройшов, черговий виступ російського вождя пішов у маси. Якщо абстрагуватися від смислового наповнення путінського виступу, воно загалом відповідає стилю і духу його колишніх промов, претендуючи на пафосну роль покажчика для інтелектуальної тусовки.
Про це пише Телеграм-канал Сито Сократа.
Так би мовити, позначає теми, над якими мають працювати найближчим часом, з вже розставленими акцентами. Чи втіляться на практиці висловлені побажання – найцікавіший і єдиний момент валдайського спічу, що інтригує.
Путін в ході пленарної сесії виступав на досить розрізненій платформі, яка включає суміш викликів глобального, вселенського характеру і проблем вузько російських.
Але для їх опису характерна розпливчастість, розмитість, яка дозволяє зняти тягар відповідальності з того, хто говорить.
Зонтиків посил валдайської промови: настане момент істини для світоустрою. Колишній світ безповоротно йде, але нової моделі ще немає. Глобальна система перебуває у хаосі непримиренної боротьби. У цій сутичці позначено якусь світову меншість, проти домінування якої бореться більшість населення планети.
Тут немає новизни: Путін підглянув темники більшовиків сторічної давності і відразу замахнувся на масштабування їхнього вчення, хитро проминаючи саму Росію. Хід досить цікавий: замість боротьби за демократизацію російської політичної системи, формування справедливої системи всередині РФ, він закликає народну енергію зосередити на порятунку світу від кайданів меншості, де завгодно, лише подалі від Росії.
А погодьтеся, як гармонійно виглядали б усередині самої РФ такі феномени, як «відкритість, різноманіття, представництво, безпека, справедливість, суверенна рівність». Це просто була б ідеальна держава. Однак замість відкритості – будівництво стін; замість різноманіття – злоякісна диктатура кадировців; замість представницькості – монопольне правління Єдиної Росії; замість безпеки – кровопролитна війна, що простяглася вглиб РФ; замість справедливості – відправлення сотень тисяч невдах на фронт. Поки що по країні непочатий край роботи, але Кремль намагається змінювати світ, адже це набагато безпечніше, ніж змінюватися самим.
Окрім завдання світової перебудови Путіна турбує значно шкурніша проблема: легалізація результатів його антилюдської, загарбницької бійні в Україні. Все, про що він говорить на широку аудиторію, входить у повну суперечність із його українською риторикою.
Почати тут слід з тези про готовність до контактів із Трампом, який якраз виступає лідером такої ненависної меншини. Тут явна несумісність завдань, адже навряд чи новому господареві Білого дому хочеться бути могильником особливої ролі США у світі, і він явно має претензії до Китаю, який спить і бачить, як підсидіти американське лідерство.
Далі вже немає віри й до інших путінських посилань. Кривавий тиран говорить про необхідність створення умов для довгострокового врегулювання, але при цьому висуває ультиматуми, несумісні із державним суверенітетом України. У Москві питання кордонів пов’язують із необхідністю ухвалення Україною статусу нейтральної держави. Якщо виходити з такої логіки, то після вступу Фінляндії до НАТО їй необхідно оголосити війну та анулювати лінію російсько-фінського кордону.
Небезпечним і підривним для самої Росії виглядає думка про законність «самовизначення» Донбасу та Новоросії відповідно до Статуту ООН. По-перше, юридично немає і немає обох регіонів. Це конструкти, якими Путін плутає інших, чи сам заплутався у яких. По-друге, тепер виходить, що «референдуми» можна проводити у будь-якому суб’єкті Росії. Це скринька Пандори, яка працює не лише у бік «розширення» російської території, а й у зворотному напрямку.
Формулювання про «суверенні рішення людей» у прив’язці до динаміки подій, що відбуваються, взагалі нівелює все сказане вище. Адже Путін нав’язує всім банальний диктат права сили. Ось такий монструозний валдайський «дивовижний світ».
Про це повідомляє група “Інформаційний опір”.