В Росії розробляють план злиття найбільших нафтових компаній у єдиного національного гіганта, що посилить контроль Путіна над світовими енергетичними ринками та російською економікою воєнного часу, повідомляє The Wall Street Journal.
За одним із обговорюваних сценаріїв, державний гігант «Роснефть» поглине «Газпром нефть» — дочірню компанію експортера природного газу Газпрому — та незалежну компанію «Лукойл», повідомили джерела, знайомі з перебігом обговорень. Усі три компанії перебувають під санкціями США.
Компанія, що утвориться, легко стане другим за величиною виробником нафти у світі після Aramco з Саудівської Аравії. Об’єднана компанія, яка видобуває майже втричі більше, ніж Exxon Mobil, найбільший американський виробник, могла б дозволити Росії вичавлювати вищі ціни з таких споживачів, як Індія та Китай.
Переговори між керівниками та урядовцями велися протягом останніх кількох місяців. За словами співрозмовників, вони можуть призвести до оборудки, але деталі будь-якого плану можуть змінитися.
Спекуляції про злиття та поглинання періодично виникають в росії, але за останнє десятиліття великих енергетичних угод не було. Серед перешкод – протидія з боку деяких керівників Роснефть і Лукойл, а також проблема збору коштів для виплати акціонерам Лукойлу, сказали деякі зі співрозмовників. За словами джерел, знайомих із перебігом переговорів, вони наголошують на бажанні Путіна залучити енергетичний сектор для підтримки своїх воєнних зусиль. Російський нацлідер уявляє собі «джаггернаут», здатний конкурувати з Саудівською Аравією в той час, коли попит на нафту, хоч і залишається величезним, уповільнюється через появу більш екологічних альтернатив.
Експортер-гігант може краще протистояти західним санкціям, які ускладнюють експорт, перешкоджають реалізації нових великих нафтогазових проектів і стримують платежі, кажуть джерела. Переговори, хоч і відбуваються під впливом конфлікту в Україні, також мають підготувати Росію до можливої відлиги в економічних відносинах після завершення бойових дій.
Передача Лукойлу під прямий державний контроль ознаменувала б великий крок до повної відмови від приватизації російських мінеральних багатств після розпаду Радянського Союзу. Прийшовши до влади чверть століття тому, Путін безжально реорганізував роздроблену пострадянську нафтову галузь, заарештувавши олігархів і перерозподіливши владу на користь своїх союзників. Сьогоднішня жменька гравців зберігає різний ступінь незалежності від уряду, але всі вони вважаються зрештою слухняними бажанням Кремля. Керівники трьох нафтових гігантів вважаються одними із найвпливовіших гравців в орбіті Путіна. Для Путіна така комбінація несе в собі ризики. Наявність «вотчин» нафтових компаній не дозволяє одному начальнику отримати надто великий вплив. Російські нафтові компанії співпрацюють у рамках картелю ОПЕК+, але конкурують за частку ринку та борються за прихильність уряду.
Прихильники плану вважають, що об’єднана компанія зможе заробляти значно більше грошей. Одна з причин: нафту всіх трьох компаній можна буде продавати за допомогою великого трейдингового підрозділу Лукойлу у Дубаї Litasco.
Зокрема, Роснефть зіткнулася з труднощами в отриманні максимального прибутку від експорту. Західні санкції дозволяють Росії продавати нафту, але прагнуть обмежити, скільки вона заробляє та куди може постачати сировину.
З самого початку війни з Україною Роснефть покладалася на секретну мережу торгових і судноплавних фірм, керованих маловідомим трейдером з Азербайджану, щоб відправляти нафту покупцям. За даними джерел, знайомих з його діяльністю, і за документами, які потрапили в розпорядження WSJ, цей оператор часом важко домагався платежів з Індії та інших країн.
Окрім торгового підрозділу, Лукойл володіє запасами на Близькому Сході, в Африці, Північній та Південній Америці, а також в РФ. Лукойл, один із двох великих незалежних виробників нафти, що залишилися в Росії, також має мережу газових станцій, володіє нафтопереробними заводами в Східній Європі і має лістинг акцій у Москві.
Через тиждень після початку війни з Україною в 2022 році рада директорів Лукойлу закликала до припинення бойових дій у відкритому листі до акціонерів, клієнтів і співробітників, ставши рідкісною російською компанією, яка публічно виступила проти рішення Кремля. Равіль Маганов, який займав тоді посаду голови ради директорів, загинув, випавши з вікна лікарні в Москві через шість місяців.
Давній бос Вагіт Алекперов — колишній заступник міністра енергетики СРСР і найбагатша людина Росії минулого року за версією Forbes, офіційно пішов з посади президента Лукойла у квітні 2022 року, за кілька днів після введення санкцій з боку Великої Британії. Він залишається найбільшим акціонером.
Угода викличе перестановки у російських коридорах влади. Головний гравець у переговорах — бос Роснефть Ігор Сєчін, довірена особа Путіна з 1990-х років та колишній заступник прем’єр-міністра. При Сечіні Роснефть перетворилася на великого виробника, уклала партнерство з такими компаніями, як Exxon, і отримала інвестиції від BP та Фонду національного добробуту Катару.
При цьому, як заявили США, ввівши проти нього санкції у 2014 році, Сєчін демонстрував «абсолютну відданість Путіну». Він відіграє у зовнішніх відносинах, оскільки Роснефть має стратегічні зв’язки із іноземними урядами. Його 35-річний син помер на початку цього року.
За словами деяких людей, знайомих з перебігом переговорів, поки неясно, чи очолить Сєчін зрештою об’єднану компанію. Іншим можливим лідером може стати Олександр Дюков, якому аналітики приписують впровадження найпередовішої російської технології видобутку нафти як генеральний директор найменшої з трьох компаній — «Газпром нефть».
Представник Кремля заявив, що Адміністрації нічого не відомо про угоду. Представник Роснефть заявив, що стаття WSJ «може бути спрямована на створення конкурентних переваг на ринку на користь інших учасників ринку». Представник Лукойлу заявив, що ані компанія, ані її акціонери не ведуть переговорів про злиття «з будь-якими сторонами, оскільки це не відповідає інтересам компанії». Представники «Газпром нефть» та Газпрому не відповіли на прохання про коментар.
Про це повідомляє група “Інформаційний опір”.